Запалімо свічу пам’яті
Горить свіча,
І огортається журбою.
Осінній день промерзлою ходою
У серце стука.
Пам’ять про померлих.
Замучених голодним тридцять третім.
Здавна Україна славилась працьовитими, миролюбними людьми. Вони обробляли землю, засівали її житом, пшеницею. Колосились, набирались життєдайної сили від сонця золоті хлібні ниви.
Найбільшою святістю народу була запашна хлібина на столі. Відомий український дослідник, народознавець В. Скуратівський писав: «Хліб на столі – символ життя, продовження родоводу, і навпаки – коли хліб зникав, неодмінно приходило лихо.»
1932 рік – багатий на врожай. Та не скористались з нього українці. Раптово, з волі московських вождів, зник хліб, люди залишилися без зернини.
Москва вирішила зламати волелюбний народ, знищити його як націю. На більшість теренів України сунула страшна біда – Голодомор.
Вшанувати пам’ять жертв Голодомору в шкільному музеї «Берегиня» зібралися учні початкових класів.
На столі, на вишитому рушнику – хлібина, колоски пшениці та жита, оповиті чорною стрічкою, а також – розп’яття Ісуса Христа, запалені лампадки.
Затамувавши подих, слухають учні розповідь про ті далекі страшні часи. Спогади очевидців глибоко закарбовуються в дитячих душах. Уявити ці події допомагає добірка слайдів, на яких сумні очі голодних дітей. Учні змогли побачити «хліб», який замішувався з бур’янів, мелених жолудів та кори.
З трепетом підходили школярі до карти України і чорними стрічками позначали територію, на якій лютував голод.
На завершення всі присутні звернулися до Бога. Дитячі вуста промовляли молитву за душі померлих, а також просили в Отця Небесного про ласку для своєї Батьківщини та свого народу з надією, що ніколи не зазнають такої жахливої долі.
Вчитель 2 класу Федишин М. В.
Коментарi